...Вже лелека не в'є там гніздечко,
Не лунає там пісня і сміх,
Наче сироти, стали містечка
Без людей нерозумних своїх... 

 26 квітня 1986 року – одна з найтрагічніших дат в історії людства: на четвертому блоці Чорнобильської атомної електростанції за 110 кілометрів від столиці України Києва, майже в центрі Європи, сталася аварія, яку обґрунтовано кваліфікують як найбільшу в світі техногенну й екологічну катастрофу. 

Навколо цієї події виникло чимало міфів, перекручень, домислів. Дехто зробив чорнобильську тему картою у політичній грі, а в деяких колах, керуючись суб’єктивними інтересами і розрахунками, намагаються применшити значення катастрофи чи навіть піддати її забуттю. 

Втім, Чорнобиль не минув. Він промовисто нагадує про себе щодня численними проблемами в різних сферах суспільства, у долі мільйонів людей, житті кожного з нас. 

Ядерний розпад має свою, добре відому науці пролонгованість в часі й просторі, а готових програм щодо подолання наслідків подібних катастроф не існує. 

Тож треба пам’ятати: майбутнє підкоряється людині тоді, коли вона здатна глибоко і всебічно осмислювати минуле і, максимально мобілізуючи творчий потенціал, вміти отримувати уроки з допущених помилок і прорахунків, шукати нових засобів вирішення завдань.

З цього погляду Чорнобильська катастрофа, котра застала нас зненацька, виявивши нашу низьку готовність до екстремальних ситуацій, поки що мало чого нас навчила. На багатьох напрямках роботи щодо подолання її наслідків маємо проблеми, породжені як зміною соціально-економічної ситуації, так і вічними нашими вадами – безгосподарністю, користолюбством, нездатністю до конструктивної самокритики. 

Чорнобильська катастрофа трапилась в період, коли намітився злам тоталітарної системи колишнього радянського суспільства, оголивши принципові моменти дисгармонії в його соціальній, технічній і моральній культурі.

Водночас при локалізації і подоланні наслідків катастрофи виявили героїзм, мужність і талант представники різних народів колишнього СРСР. Ціною здоров’я, життя вони врятували людство від ще більшого лиха. 

Своїм відлунням Чорнобильська катастрофа спонукає до пильності. Вона знову і знову примушує замислитися на тим, що науково-технічний прогрес не тільки дає сучасній людині засоби, щоб досягти намічених цілей на шляху цивілізованого поступу, а й вимагає (й дозволяє) знаходити запобіжники, котрі дають гарантії безпеки, а це прямо пов’язано і з формуванням та розвитком світоглядних моральних засад, які об’єднують людей. 
Чорнобиль кличе людство до консолідації заради власного порятунку.

Чорнобиль для нас ніколи не стане минулим. Величний подвиг здійснили всі, хто брав участь у ліквідації наслідків вибуху на четвертому енергоблоці атомної станції. Від усього серця зичимо ми героям-ліквідаторам та усім Закарпатцям, хто пам’ятає світ до Чорнобиля і тим, хто народився вже після катастрофи, – міцності духу, здоров’я і впевненості у завтрашньому дні!

На жаль Україну в світі знають як країну, в якій сталася жахлива техногенна катастрофа - вибух на Чорнобильській АЕС 26 квітня 1986 року.

 Ця біда торкнулася сотень тисяч українців - ліквідаторів, переселенців, дітей та дорослих. Завдяки мужності ліквідаторів, ми сьогодні можемо з жахом згадувати про ті події. Без самовідданого героїзму тих мужніх людей, наслідки могли б бути набагато гірші. І невідомо, чи багато хто з вас, хто читає ці строки, зміг би сьогодні мати таке щастя - бути живим і насолоджуватися життям.

 На жаль, багато хто з ліквідаторів вже давно покинули це земне життя. Тому велика шана і уклін до землі всім героям, всім, хто не жалкував себе, всім, хто спас нас від ще більшого лиха.

 Ця катастрофа ще дуже довго буде відчуватися важким відлунням в наших серцях. Нехай мирний атом служить на благо людства.

 Ще раз всім ліквідаторам щира подяка і шана.

В бібліотеці школи №3 проведено літературні огляди «Чорні крила Чорнобиля», бесіди біля книжкової виставки «Чорнобиль – біль і скорбота України».