Похвала книгам

              Любив Ярослав книги, читав їх часто і вдень, і вночі, і зібрав скорописців багато, і перекладали вони з грецького на слов’янське письмо. Написали книг вони велику силу, ними повчаються віруючі люди і тішаться плодами глибокої мудрості. Начебто один хтось зорав землю, а другий посіяв, а інші жнуть і споживають багату поживу, – так і тут: батько всього цього Володимир, він землю зорав і розпушив її, тобто просвітив християнством. А син його Ярослав засіяв книжними словами, а ми тепер пожинаємо, приємлемо серцем книжну науку.

              Велика користь від навчання книжного. Книги – мов ріки, які напоюють собою увесь світ; це джерело мудрості, в книгах – бездонна глибина; ми ними втішаємося в печалі, вони – узда для тіла й душі. В книгах – світило мудрості, а про мудрість сказано: люблячих мене – люблю, а хто дошукається мене – знайде благодать. І якщо старанно пошукати в книгах мудрості, то знайдеш велику втіху і користь для своєї душі. Бо той, хто часто читає книги, той веде бесіду з Богом і наймудрішими мужами. Ярослав же, як ми вже сказали, любив книги, багато їх написав і поклав їх у церкві святої Софії, яку сам збудував.

                                                                                            Повість минулих літ

Монолог книжки

              Я книжка. Подивіться, яка я гарна і цікава! Надіюсь, що ви полюбите мене. Адже я познайомлю вас із незвіданими світами, навчу розрізняти добро і зло. Тільки читайте мене вдумливо, не поспішаючи.

              Я пройшла нелегкий шлях, щоб потрапити у ваші руки. Спочатку була високим   деревом   і   росла   в  лісі. Лісоруби зрубали мене. З дерева робітники на фабриках зробили папір.

            Письменники написали оповідання і вірші.

            Художники намалювали малюнки до моїх сторінок.

            У друкарні мене друкували. А потім розвозили мене у книгарні, бібліотеки. Так я потрапила  до вашої школи.

            Багато людей працювало, щоб мене створити.

            Бережіть мене – я ваш друг.

Мудрі дорадники

            Був один чоловік. Що його спитають – він усе знає.

–        Як це ти все вмієш і все знаєш? – питали його люди.

–        Я з мудрими людьми раджуся, – відповідав чоловік.

–        А хто ці мудрі люди? Ти ж нікуди не ходиш і до тебе ніхто не приходить, – казали люди.

–        Вони в мене в хаті, – сказав чоловік.

Одного разу люди прийшли до його хати, щоб побачити цих мудрих дорадників.

–        Де ж твої мудрі дорадники? – запитали.

–        А ось, – показав чоловік на шафу з книжками. – Книжки – мої мудрі дорадники.

–        Ці дорадники і в нас можуть бути, й ми теж можемо усе знати, – сказали люди.