|
Оповідання про книгуПохвала книгам Любив
Ярослав книги, читав їх часто і вдень, і вночі, і зібрав скорописців багато, і
перекладали вони з грецького на слов’янське письмо. Написали книг вони велику
силу, ними повчаються віруючі люди і тішаться плодами глибокої мудрості.
Начебто один хтось зорав землю, а другий посіяв, а інші жнуть і споживають
багату поживу, – так і тут: батько всього цього Володимир, він землю зорав і
розпушив її, тобто просвітив християнством. А син його Ярослав засіяв книжними
словами, а ми тепер пожинаємо, приємлемо серцем книжну науку. Велика
користь від навчання книжного. Книги – мов ріки, які напоюють собою увесь світ;
це джерело мудрості, в книгах – бездонна глибина; ми ними втішаємося в печалі,
вони – узда для тіла й душі. В книгах – світило мудрості, а про мудрість
сказано: люблячих мене – люблю, а хто дошукається мене – знайде благодать. І
якщо старанно пошукати в книгах мудрості, то знайдеш велику втіху і користь для
своєї душі. Бо той, хто часто читає книги, той веде бесіду з Богом і
наймудрішими мужами. Ярослав же, як ми вже сказали, любив книги, багато їх
написав і поклав їх у церкві святої Софії, яку сам збудував.
Повість минулих літ Монолог книжки Я
книжка. Подивіться, яка я гарна і цікава! Надіюсь, що ви полюбите мене. Адже я
познайомлю вас із незвіданими світами, навчу розрізняти добро і зло. Тільки
читайте мене вдумливо, не поспішаючи. Я
пройшла нелегкий шлях, щоб потрапити у ваші руки. Спочатку була високим деревом
і росла в
лісі. Лісоруби зрубали мене. З дерева робітники на фабриках зробили
папір. Письменники
написали оповідання і вірші. Художники
намалювали малюнки до моїх сторінок. У друкарні
мене друкували. А потім розвозили мене у книгарні, бібліотеки. Так я
потрапила до вашої школи. Багато людей
працювало, щоб мене створити. Бережіть
мене – я ваш друг. Мудрі дорадники Був один
чоловік. Що його спитають – він усе знає. –
Як це ти все вмієш і все знаєш? – питали його люди. –
Я з мудрими людьми раджуся, – відповідав чоловік. –
А хто ці мудрі люди? Ти ж нікуди не ходиш і до тебе
ніхто не приходить, – казали люди. –
Вони в мене в хаті, – сказав чоловік. Одного разу люди прийшли до його
хати, щоб побачити цих мудрих дорадників. –
Де ж твої мудрі дорадники? – запитали. –
А ось, – показав чоловік на шафу з книжками. – Книжки –
мої мудрі дорадники. –
Ці дорадники і в нас можуть бути, й ми теж можемо усе
знати, – сказали люди. |